Якось прийшов до Сократа молодий чоловік, який був дуже схвильований.
- Гей Сократе, ти чув, що витворив твій друг? Я повинен тобі це розповісти.
- Зачекай-но, - перебив його мудрець, - чи те, що ти хочеш мені сказати, ти пересіяв через три сита?
- Три сита? – запитава той здивовано.
- Так. Давай подивимось, чи те, що ти хочеш мені сказати пройде через три сита.
Перше сито – це правда. Чи ти впевнений, що те, що ти хочеш мені розповісти є правдою?
- Ні, я чув про це від інших.
- Так, так! Але, напевно, ти пересіяв це через друге сито – добро. Чи те, що ти хочеш розповісти мені про мого друга є добрим?
- Ні, ні, навпаки, - вагаючись сказав той, - воно погане.
- Ну тоді давай візьмемо третє сито – необхідність. Чи так вже й необхідно мені знати про те, що ти хочеш розповісти?
- Та ні, аж такої необхідності нема…
- Отже, - усміхнувся мудрець, - якщо те, про що ти хочеш мені розповісти не є необхідним, не є добрим і ти не впевнений, що це дійсно правда, то забудь про це і не обтяжуй ні себе, ні мене.

Дуже повчальна, як на мене, історія. Я своєму житті намагаюсь керуватися нею, хоча не завжди виходить, на жаль... але все одно стараюсь

- Отче, я не розумію: приходиш до бідного - він привітний і допомагає, як може. Приходиш до багатія - він нікого не бачить. Невже це тільки через гроші?
- Визирни у вікно. Що ти бачиш?
- Жінку з дитиною, віз, що їде на базар...
- Добре. А зараз подивися у дзеркало. Що ти там бачиш?
- Ну що я можу там бачити? Тільки себе самого.
- Так от: вікно зі скла і дзеркало зі скла. Варто додати трохи срібла, і вже бачиш тільки себе.

Якось під вечір, коли мама поралася на кухні, до неї підійшов одинадцятилітній син з аркушем паперу в руках.
Прибравши вигляду офіційної особи, хлопчик подав списаний лист мамі. Витерши руки до фартушка, мама почала читати:
РАХУНОК ЗА МОЮ ПРАЦЮ:
За замітання подвір'я - 5 грн.
За порядок у моїй кімнаті -10 грн.
За купівлю молока - 1 грн.
Догляд за сестричкою (три полудні) -15 грн.
За дворазове отримання найвищої оцінки- 10 грн.
За винесення сміття щовечора - 7 грн.
Разом - 48 грн.
Закінчивши читати, мама лагідно глянула на сина, її вираз заполонили спогади. Вона взяла ручку і на зворотньому боці аркуша написала:
За те, що носила тебе у своєму лоні 9 місяців — 0 грн.
За всі ночі, які провела коло твого ліжечка, коли ти був хворий - 0 грн.
За ті всі хвилини, коли заспокоювала і втішала тебе, аби не сумував - 0 грн.
За всі сльози, що витирала з твоїх очей - 0 грн.
За все, чого тебе вчила кожного дня - 0 грн.
За всі сніданки, обіди, підвечірки і вечері та канапки до школи - 0 грн.
За життя, котре присвячую тобі кожного дня - 0 грн.
Разом - 0 грн.
Закінчивши писати, мама, ніжно посміхаючись, подала листок синові.
Хлопчик уважно прочитав написане, і дві великі сльози покотилися по його щоках. Він перегорнув листок і на своєму рахунку написав: "Заплачено", потім обхопив маму за шию і притулився, ховаючи обличчя.
Коли в особистих і родинних стосунках починають з'являтися розрахунки, все закінчується недобре. Любов — безрозрахункова, інакше її не існує.
(Бруно Ферреро)

Твої нинішні труднощі – наче сигнали, що заповідають майбутнє щастя. Бог прибуде, щоб тебе спасти.
(Бруно Ферреро)

Окраєць Ісуса Христа.

Коли Ісус Христос ходив з апостолами по світу,його зустрів жебрак,котрий просив у Нього милостині.Спаситель велів Петрові дати йому окраєць хліба.Ледве бідняк зробив кілька кроків,як Господь покликав його і спитав:
-Скажи мен,що зробиш із цим хлібом?
-Учителю,-відповів жебрак,-з'їм половину сьогодні,а половину-завтра.
Ісус Христос наказав Петрові відібрати хліб у прохача,який звісно,залишився здивованим і незадоволеним таким вчинком.Невдовзі зустріли іншого жебрака,що теж просив милостиню і теж отримав окраєць хліба.Спаситель знову запитав,що зробить він із цим Божим даром,а бідняк сказав:
-Учителю,з'їм його зараз.
-А що буде завтра?
-Про завтра потурбується Бог.
Ісус Христос поблагословив його і додав:
-Бог завжди буде турбуватись про тебе і про всіх,котрі уповають на нього.

Один чоловік найнявся водоносом до багатого пана. Він кожного дня на коромислі приносив два великі горщики води. Але один з горщиків мав тріщину. В той час як іншому нічого не бракувало і він до кінця подорожі був наповнений водою, тріснутий приходив заповнений лише на половину.
Так продовжувалося протягом двох років. Кожного дня водонос приносив тільки півтора горщика води до панського дому. Очевидно, повний горщик пишався своїми досягненнями. А бідний тріснутий горщик страждав від своєї недосконалості. Він міг виконувати тільки наполовину ту справу, для якої був створений.
Після двох років, котрі видалися йому втраченими намарно, він біля струмка промовив до водоноса:
- Я відчуваю сором і хотів би перед тобою відкритися.
- Чому? – запитав водонос – Чим ти засоромлений?
- Тим, що протягом двох останніх років я приносив тільки половину води, бо на шляху до панського дому через тріщину в моєму боці вона виливається. Це через мене ти повинен більше трудитися і не отримувати належної платні за свою працю.
Водонос, співчуваючи старому тріснутому горщику, відповів:
- Сьогодні, коли ми будемо вертатись, зверни увагу на ті гарні квіти, що на шляху.
І справді, коли вони простували шляхом, старий тріснутий горщик зауважив на дорозі гарні польові квіти і це його трохи розвеселило. Але в кінці він знову впав у відчай, бо був наполовину порожній, і попросив прощення у водоноса. А водонос сказав до горщика:
- Чи ти зауважив, що квіти були лише по одній стороні дороги? Це тому, що знав я про твою тріщину і скористався з неї. Я посіяв насіння квітів по твоїй стороні, і кожного дня, коли ми верталися від струмка, ти поливав їх водою. Два роки я збирав ці квіти і прикрашав ними стіл мого пана. І якби ти не був таким, яким є, не мав би він такої краси у своєму домі.

Кожен з нас має свої власні тріщини. Всі ми є надтріснутими горщиками. Але Господь, якщо ми Йому це дозволимо, зможе використати наші тріщини для прикраси Свого дому. В Божому задумі не марнується нічого. Якщо ми хочемо бути однією парафією і служити одні одним, згідно з Божим покликанням, Він промовляє до нас: “Не бійтеся своїх тріщин. Визнайте їх і дозвольте Мені використати їх для прикраси Царства. Сміливо йдіть вперед, знаючи, що в вашій слабості проявляється Моя сила!”

Колись давно в одному селі жив чоловік, якому не подобалися порядки, які запровадив парох в церкві. Чоловік той сказав: “Нащо мені ходити до церкви? Я так само можу молитися і вдома, і на полі, і в саду. Природа стане мені церквою”!
Одного зимового вечора парох відвідав збунтованого парафіянина. Вони обидва сиділи перед домашнім вогнищем, розмовляючи про дрібні справи. Але ніхто не порушував питання присутності в церкві. Згодом парох взяв щипці із стояка біля каміну, витягнув з вогню один розпечений вуглик і відкинув його в бік.
Обидвоє дивилися, як вуглик швидко згасав і застигав у попелисто-сивий камінчик. Тим часом вугілля в каміні горіло яскравим полум’ям. Парох мовчав. А чоловік обернувся до нього і сказав: “Наступної неділі я буду в церкві…”

якщо не можна то витирайте