| Головна » Варто почитати » Батьки і діти. Взаємовідносини та виховання » Малята-дошкільнята |
Семилітній Андрійко нещодавно вперше поїхав відпочити у літній табір в
горах. З дому він виходив сповнений ентузіазму і захоплення; рюкзачок у
нього був повний домашніх речей: два фотоальбоми з фотографіями сім'ї,
ракетки для бадмінтону, улюблена книжка і плюшевий ведмедик. Хлопчика
переповнювало відчуття довір'я до дорослих: "Думаю, що вони мене
розвеселять, якщо я буду сильно скучати!"
Однак, коли Андрійко повернувся додому, довго плакав, розповідаючи про те, як дорослі його зневажали і насміхалися над ним. "Казали мені після обіду лежати в ліжку і не рухатись, бо наб'ють мене ремнем. Коли я розглядав календар і рахував дні до повернення додому, висміювали мене при всіх дітях. Коли я плакав, вони мене лякали, що самі поїдуть додому, а мене залишать. Заставляли мене їсти противну варену цибулю в борщі. Питали мене при всіх, чому я так часто ходжу в туалет, а мене просто болів живіт. Навіщо вони туди поїхали, якщо зовсім не люблять дітей?" Тоді як в цивілізованому світі щораз більша увага приділяється правам дитини, у нас безперервно їх порушують. Зневага гідності дитини, і тим самим порушення її почуття вартості, проявляється в дрібних щоденних діях. Їх репертуар надзвичайно великий і різноманітний: - Висміювання сліз, - Застосування сили, - Змушення до їди і спання, - Читання дитячих листів і записок, - Обшукування кишень, - Висміювання в присутності друзів, - Залякування і звинувачення, - Недотримування обіцянок, - Зрада таємниць, - Обман. Цей список можна продовжувати до нескінченності… Вісімдесят років тому один психолог писав у своїй праці: «Дитина має право бути тим, ким є; вона має право на те, щоб ставилися з повагою до неї, до її справ і бажань, до її власності; має право вільно висловлювати свої думки; має право на ігри і веселощі, так само як на смуток і сльози». Писав він також з невдоволенням: "Дорослі не є добрими. Нічого дітям не дозволяють; сміються, коли ті щось кажуть, і замість того, щоб пояснити – навмисне дразнять і жартують собі… Люблять, щоб до них підлещувалися. Якщо в них хороший настрій, то все можна, а якщо вони злі, то все їх дратує." Стільки років минуло, а так небагато змінилося. Багато батьків, а також соціальних працівників, які займаються дітьми в громадських установах, не справляються зі своїми завданнями. Роблять занадто багато дрібних помилок. Просто вони не сприймають дітей серйозно – і це їх найбільша помилка. Також дорослі не керуються індивідуальним підходом до кожної дитини. Вони намагаються всіх вирівняти під один шаблон, а це просто неприпустимо! Тому що в вихованні дітей нема універсальних рецептів чи єдино правильних засад. Те, що допомагає одній дитині, може ранити іншу. І якщо ми не будемо поважати почуття гідності наших дітей, то одного дня вони відділяться від нас високим муром недовір'я і ворожості. А тоді для виправлення помилок буде вже занадто пізно, бо «достатньо кількох нетактовних запитань, невдалих жартів, зраджених таємниць, щоб це навчило дитину ставитися до дорослих як до диких тварин, в яких ніколи не можна бути впевненими». Роздумуючи над цією темою, пригадую собі одне гарне оповідання з книжечки Бруно Ферреро: Одного тихого вечора тато зайшов у дитячу кімнату і глянув на свого маленького сина, який солодко спав у ліжечку. Батько схилився над хлопчиком, довго вдивлявся, а потім промовив: "Послухай, сину… Кажу тобі це, коли ти спиш, поклавши ручку під щоку, а русяве волоссячко розсипалось по твоєму чолі. Ось я увійшов до твоєї кімнати. Кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав, мене наскрізь пройняли докори сумління. Сповнений почуття провини, підійшов я до твого ліжка. Мене не полишали думки про мою поведінку: увесь час рухав тебе, робив тобі зауваження, коли ти зранку збирався до школи; або коли ти вчора ввечері, замість помитися, лише обтер обличчя рушником та ще забув почистити черевики. Так само я вичитав тебе, коли тобі випадково впало щось на підлогу. Коли ми сиділи за столом і снідали, я теж дорікав тобі за твої малі прогріхи: бо щось упало тобі на серветку, коли ти хапав хліб, немов голодне звірятко; бо сперся ліктями об стіл; бо занадто грубо намастив масло на хліб. Коли ти бавився, я саме зібрався виходити з хати: за кілька хвилин мав їхати мій автобус. Ти відірвався від забави, помахав мені ручкою і загукав: - Па-па, татку! А я нахмурив брови і сказав: - Випрям спину! Усе знову почалося ввечері, коли я повернувся з роботи. Ти саме бавився на землі разом з друзями. Побачивши дірку на твоїй шкарпетці, я висварив тебе при твоїх друзях і наказав негайно вийти з кімнати. "Шкарпетки коштують гроші, - сказав я, - якби ти сам їх купував, то знав би, як їх шанувати!" А пам'ятаєш, як несміливо ти увійшов у велику кімнату, ти не міг підвести очей, ти боявся мене після того, як я влаштував тобі "виховний момент" перед друзями. Я глянув на тебе поверх газети, невдоволений твоїм невчасним приходом – і ти зупинився у дверях, не знаючи, що робити далі. - Чого тобі? – спитав я суворо. Ти нічого не відповів. Ти підбіг до мене, закинув рученята мені за шию і поцілував мене, міцно-міцно обнявши, з любов'ю, якою Бог обдарував твоє маленьке серце і яка, навіть коли не знаходить взаємності, ніколи не в'яне. Потім ти пішов до своєї кімнати, неквапно дрібцюючи по сходах. І тоді, сину, коли газета вислизнула з моїх рук на підлогу, мене пройняв великий страх. Що зі мною діється? Це вже перетворюється у звичку – вишукувати провини, робити зауваження. Хіба ти цього заслуговуєш за те, що ти не доросла особа, а мала дитина? Ось про це я думав нинішнього вечора. Оце прийшов до твого ліжка і присів біля тебе, бо відчуваю сором. Знаю, що це дуже мала винагорода, що тобі важко буде зрозуміти усі ці речі, навіть якби я спробував тобі про них розповісти, коли прокинешся. Але завтра я буду для тебе справжнім батьком. Буду бавитися разом з тобою, буду ділити з тобою усі твої заняття, почуватимусь недобре, коли тобі буде зле, і сміятимусь, коли тобі буде весело. Радше прикушу язика, коли він захоче знову вимовити слова роздратування. Увесь-бо час повторюватиму собі: "Він іще тільки дитина, ще тільки маленький хлопчик!" Справді, боюся, що досі трактував тебе як дорослого. Тим часом, коли бачу тебе зараз, сину, як ти спиш, згорнувшись калачиком у своєму ліжечку, розумію, що ти іще дитина. Вчора твоя голівка так беззахисно притулилася до маминого плеча… я завжди вимагав від тебе надто багато, надто багато! Пробач мені, сину, я люблю тебе…" | |
| Категорія: Малята-дошкільнята | Додав: musia_79 (06.12.2008) | |
| Переглядів: 552 |
| Всього коментарів: 1 | ||
| ||
