Дорогі брати і сестри!

11 Лютого у Всесвітній День Хворого, літургійно згадуючи свято Пречистої Діви Марії з Люрду, єпархіальні спільноти об’єднаються зі своїми Єпископами у молитві, щоб застановитися над тим, як бути більш чутливим до страждань інших.

Павлівський Рік, який ми зараз відзначаємо, дає нам нагоду призупинитися та роздумувати разом з апостолом Павлом з приводу того факту, що оскільки «ми маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення» (2 Кор 1,5). А духовний зв’язок з Люрдом пригадує нам материнську любов Матері Ісуса до братів свого Сина «які знаходяться ще у дорозі під різними небезпеками у журбі, аж поки дістануться щасливо до батьківщини» (Lumen gentium, 62).

Цього року наша увага особливо звернена до дітей, найслабших та найбільш незахищених створінь, а з-поміж них − до дітей хворих та страждаючих. Є маленькі людські істоти, які стають інвалідами від успадкованих хворіб, є ті, що борються з хворобами, які незважаючи на прогрес медицини та допомогу серйозних дослідників і спеціалістів з охорони здоров’я, залишаються невиліковними. Є діти із зраненими тілом і душею внаслідок конфліктів та воєн, невинні жертви гніву безумних дорослих людей. Є позбавлені сімейного тепла і покинуті самі на себе «вуличні» діти, є неповнолітні, осквернені негідниками. Невинність насильно їм відібрали, чим завдали психологічної травми, яка у них залишить слід на все життя. Також не можемо забувати, скільки дітей помирає від спраги, голоду, відсутності медичної допомоги, забути про малолітніх вигнанців і біженців, що виїжджають разом з батьками з власної землі у пошуках кращих умов життя. Від усіх цих дітей піднімається німий крик болю, що кличе до нашого сумління, нас як людей і як віруючих.

Християнська спільнота не може залишитися байдужою щодо такої драматичної ситуації і вважає своїм першочерговим обов’язком відреагувати на неї. Тому що Церква, як я написав в енцикліці «Deus caritas est»: «це Божа родина у світі. В цій родині не повинно бути нікого, хто страждає через брак необхідного» (25,б). − тому хочу, щоб Всесвітній День Хворого дав парохіяльним та єпархіальним спільнотам нагоду щораз більше усвідомлювати, що вони є «Божою родиною», та заохотив їх зробити любов Господа видимою по селах та містах, «щоб у самій Церкві як у родині жодний член не страждав через те, що він у потребі» (там само). Свідчення любові є складовою частиною життя кожної християнської спільноти. І від початків Церква перенесла євангельські поради в конкретні жести, як читаємо в Діяннях Апостолів. Сьогодні, оскільки змінилися умови медичної допомоги, відчувається потреба у тіснішій співпраці між спеціалістами з охорони здоров’я, що працюють в різних медичних закладах та з різними церковними спільнотами тієї чи іншої місцевості. З огляду на це, підтверджується цінність пов’язаної зі Святим Престолом Дитячої Лікарні Дитятка Ісуса, яка цього року відзначає своє 140-ліття.

І це ще не все. Оскільки хвора дитина належить до сім’ї, яка розділяє її страждання часто з великими незручностями та труднощами, християнські спільноти зобов’язані брати на себе обов’язок допомагати сім’ям обтяженим захворюванням сина чи доньки. За прикладом «Доброго Самарянина» потрібно схилитися над особами, які важко терплять і запропонувати їм конкретну підтримку солідарності. Коли в такий спосіб приймаємо і розділяємо страждання, це стає цінною підтримкою сім’ям хворих дітей, створює атмосферу спокою та надії, в яких ці сім’ї відчувають навколо себе велику родину братів і сестер у Христі. Співчуття Ісуса до плачу вдови з Наїну (пор. Лк. 7,12-17) та благання Яіра (пор. Лк. 8,41-56) є, між іншим, корисним прикладом того, як розділяти фізичне та моральне страждання багатьох сімей. Все це передбачає безкорисливу та щедру любов, що є відображенням та знаком милосердної любові Бога,  який не залишає своїх дітей у біді, але завжди наповнює їх дивовижною силою серця та розуму, щоб могли належно протистояти труднощам життя.

Щоденна посвята та безупинна праця для хворих дітей є красномовним свідченням любові до людського життя, особливо до життя того, хто є слабким і залежним в усьому від інших. Тому потрібно впевнено стверджувати абсолютну і найвищу гідність кожного людського життя. Навчання, яке Церква завжди проголошує, не змінюється: людське життя є прекрасним, і його треба прожити в повноті, навіть тоді, коли людина є слабкою, огорнутою таємницею страждання. Ми повинні звертати наш погляд до розп’ятого Христа: вмираючи на хресті Він хотів розділити біль усього людства. У його стражданні з любові вбачаємо найвищу співучасть у терпіннях маленьких хворих та їхніх батьків. Мій високоповажний Попередник Іван Павло ІІ терпляче прийняв страждання і тим самим подав яскравий приклад особливо при заході свого життя: «На хресті є «Ізбавитель людей», який взяв на себе фізичні і моральні страждання людей всіх часів, щоб у любові вони змогли знайти спасенне значення їхнього болю та переконливі відповіді на всі їхні запитання» (Salvifici Doloris, 31).

Бажаю висловити тут свою високу оцінку та заохочення міжнародним та національним організаціям, що опікуються хворими дітьми, особливо у бідних країнах, і з щедрістю та самовідданістю забезпечують відповідну опіку. Водночас я надсилаю це переповнене смутку звернення до відповідальних осіб у Державах, щоб були посилені закони й адміністративні заходи на підтримку хворих дітей та їхніх сімей. Церква ж зі свого боку завжди готова активно співпрацювати, особливо коли йдеться про життя дітей, щоб перетворити всю людську цивілізацію на «цивілізацію любові» (пор. Salvifici Doloris, 30).

На завершення я хотів би висловити свою духовну близькість всім вам, дорогі брати і сестри, що терпите від якоїсь хвороби. Звертаю щире вітання всім тим, хто вами опікується: єпископам, священикам, монахам чи монахиням, медпрацівникам, волонтерам і всім тим, хто з любов’ю присвячує своє життя для догляду за хворими та полегшення їх страждань. Особливе вітання  до вас, дорогі хворі діти: Папа вас обнімає з батьківською любов’ю разом з вашими батьками і родичами та запевняє, що вас в особливий спосіб згадає у молитві, запрошуючи вас довіритися материнській опіці Пречистої Діви Марії, яка, як ми ще раз бачили минулого Різдва, з радістю тримає на руках Сина Божого, який став дитиною. Закликаючи на усіх вас і кожного хворого зокрема материнське заступництво Пречистої Діви, Оздоровлення Немічних, уділяю всім від серця особливе Апостольське Благословення.

З Ватикану, 2 лютого 2009

Венедикт XVI

Джерело: http://www.ugcc.lviv.ua/