Помираючи, один батько заповів синові, щоб після його смерті завжди пам'ятав про нього. Син виконав прохання батька: молився за його душу, в його наміренні виконував добрі вчинки. Пройшло 32 роки. І ось з'являється душа батька вся в полум'ї і гірко скаржиться, що через стільки літ син не причинився до одного полегшення душі в ЇЇ тяжких терпіннях. "Як це може бути, - здивувався син, -адже я постійно жертвував і жертвую за тебе чисельні молитви й милостині, і це не помогло тобі?" "Бачиш, - відповів батько, - все, що ти чинив і чиниш не має вартості ні для мене, ні для тебе, бо все сповняєш у стані смертельного гріха. В своїх сповідях ти не виявляєш жалю за вчинені гріхи, тому всі вони були не дійсні. Милосердний Господь дозволив, аби заради твоєї і моєї користі, я міг тебе про це повідомити".
Після цієї появи син навернувся, при сповіді з щирим жалем покаявся за гріхи і невдовзі своїми добрими вчинками вирятував батька з чистилища.