Знов вкотре падаю у небо,
Тяжіння сила втратила себе,
Що мене манить? І що треба?
Я ні до чого….Щось таки веде…

І відкривається не святість.
І не на осуд мій політ.
Не прийняти прийшла проклятіcть.
Я не для того впала із боліт!

Я там вже відчинила двері,
Ще не ввійшла,та Щось взяла,
Просила позику,чекала в сквері,
Не віддавати,взяти ще прийшла.

Кредит навічно без процентів,
Хто попросив - відмов нема,
І нуль купюр і зеро центів,
Взяла в кредит слова…

Опісля до землі взлітаю,
не до гріха-до рівнини собі,
так мрію наздогнати стаю….
«Чекайте!»- навздогін юрбі….

І прірва- спотикнусь об небо…
Чекати- це не для землян…
Спіши!- основне їх кредо…
Куди? Питаю всіх мирян…

Я свою позику ділить готова,
Вона мене так тяготить…
Втомилася нерозумінням слова…
А може варто за всіма спішить???

Це не об’єднює, це розділяє…
І вже без цього теж не обійтись…
Та силою Щось вище наділяє…
По небу просить знов пройтись
[bgcolor=blue]